Він народився близько 1740 року в сім`ї кріпака недалеко від Чигирина. В тринадцять років пішов на Запорізьку Січ. Перебував там 14 років, відзначався відвагою та мужністю. Деякий час працював на рибних промислах в Очакові. Але згодом вирішити прийняти чернечий постриг. Оселився в Мотронинському монастирі, де під впливом Мелхиседека, знов взяла гору в його душі, січове почуття незалежності й свободи.
Після благословення Мелхиседека, в травні 1768 році, Максим Залізняк дуже швидко збирає загін гайдамаків та козаків. Він здобуває Смілу, Богуслав, Звенигородку, руйнує панські маєтки й вирізає ляхів та євреїв. Полум`я повстання охоплює Київщину та Брацлавщину. Польща не має ні сил ні можливості гасити це полум`я. Всі сили Варшави направлені на боротьбу з “Барською конфедерацією”. Поляки та євреї Правобережжя України, з жахом починають тікати до Умані, Білої Церкви й Лисянки, найбільш укріплених міст того краю з численними військовими гарнізонами.
Залізняк рушає на Лисянку. Це були володіння князя Яблонського. В містечку був великий мурований замок. Він був збудований у вигляді чотирикутника з баштами, мав гармати й гаківниці. Крім того замок був обнесений високим дубовим частоколом. Але гайдамаки здобувають цей замок й влаштовують в ньому жахливу різню. На костьолі були повішані ксьондз, єврей та собака й вивішаний напис “Лях, жид і собака – все віра однака”. Це була відповідь на слова Хмельницького на Переяславській раді: “Самі ж Ви знаєте, що пани польські краще жида та пса, ніж християнина, нашого брота почитали!”
Долі Залізняк йде на Білу Церкву. Але місцевий замок, що височів над Россю, зустрів гайдамаків гарматним вогнем й вони відступили. Наступна їх ціль була Умань.
Умань на той час, вже була добре укріплена київським воєводою Потоцьким. Його уманська волость простягалась на сто п`ятдесят верст. В місті проживало багато вірменський, грецьких та єврейських купців. Навколо міста був високий дубовий полісад й дві башти з гарматами, між якими розміщувались міські ворота. Головну оборонну силу складав полк уманських козаків. Ними командував шляхтич Обух, взагалі то, особа досить посередня. Головною надією уманського гарнізона, був сотник Іван Гонта.
Іван Гонта, як і Залізняк, народився в родині кріпака. Його рідне село – Розсішки, що на Уманщині. Будучи церковним старостою в селищі Володарка, Гонта робить великі пожертви на храм, за що удостоївся бути зображеним разом з жінкою в тій церкві (зображення збереглося й понині). Згодом Гонта стає козаком надвірного війська Потоцького. З 1757 року граф зробив його своєю довіреною особою і старшим сотником надвірного козацького війська, подарував у довічне володіння два села – Розсішки та сусідню Орадівку. В 1760 Гонта власним коштом збудував церкву Св.Параскеви в рідному селі. Крім того, Потоцький мав намір виклопотати у короля грамоту на шляхетство Гонти.
Здавалося, усе обіцяє Гонті блискучу кар`єру. Проте, коли до Уманської фортеці рушив загін Залізняка, Гонта з козаками (400 чоловік) перейшов на їх бік. Одні історики вважають, що причина цього кроку, в патріотизмі Гонти, інші, що в його гордині. Йому не довіряв уманський комісар Младанович, що керував обороною міста. До того ж Младанович утаїв від нього листа від Потоцького, чим дуже образив гонорового козака. Як би там не було, а об`єднання Гонти і Залізняка, було смертним вироком для Умані.
19 червня 1768 року в Умань, після тридцятигодинного штурму, увірвалися гайдамаки. В місті було знищене майже все польське і єврейське населення, включаючи жінок та дітей. Були знищені документи, що узаконювали повинності селян. Щоб врятуватися, дехто з жителів перевдягався в просту одежу й грабував разом з гайдамаками. В історії ця трагедія, залишилась під назвою – “Уманська різня”.
Однак, не тільки вбивства та грабежі, відбувались в той день. Ще перед штурмом козакам було дозволено вибирати, хто кого захоче, для хрещення в православну віру. Користуючись цим уманські козаки рятували своїх знайомих, інші вибиралисобі гарних полячок та єврейок, хтось просто рятував дітей. Для хрещення було наказано зберегти дітей Младановича. Хоча самого коменданта фортеці Гонта власноруч зарубав шаблею. Вісімнадцятирічна дочка Младановича – Вероніка, переживши “уманську різню”, прожила довге життя, в 1827 році вона написала мемуари, в яких оповіла про ті страшні події. Павло Младанович – син коменданта – став, незважаючи на православне перехрещення, ксьондзом.
Після здобуття Умані, гайдамаки проголошують Залізняка – гетьманом, а Гонту – Уманським полковником. Загони гайдамаків продовжують руйнувати Гранів, Теплик, Дашів, Тульчин, Монастирище, Гайсин, Ладижин.Але тим часом в королівстві, наляканому “Коліївщиною” за допомогою російського війська, навели відносний порядок. Польське військо Стемпковського и російський експедиційний корпус полковника Кречетнікова рухаються до Умані. Кречетніков, хитрістю полонить Гонту й Залізняка й розганяє основні сили гайдамаків. Залізняка, як підданого російської корони карають батогами й висилають до Сибірі на Нерчинські копальні.Гонту видають полякам. Його перевозять в село Серби, недалеко від Могиліва. Туди ж звозять спійманих гайдамаків. Страта Гонти була жахливою. Кат в продовж декількох днів здирав з нього шкіру до поясу, потім відрубав ноги та руки, скальпував череп й посолив відкриту рану…
Разом з Гонтою були страчені й інші учасники повстання. Кого ловили пізніше розвозили по різним містам і містечкам, аж до самого Львова й одним рубали голови, інших вішали… “Коліївщина” була придушена з такою ж жорстокістю, яку проявляли й гайдамаки до ляхів та євреїв. Але після 1768 року, вже ніколи польські шляхтичі не відчувала себе хазяями на українських землях.
